Best-Буд

Дачні будинки розраховані на сезонний період проживання. Тому до теплового захисту конструкцій, що обгороджують, даної будови висувають занижені вимоги. Найчастіше такі будинки експлуатують при температурах не нижче -50С (провесна й період перших заморозків). Стіни таких будинків звичайно виконують із колод малих (до 180 мм) діаметрів, а інженерне забезпечення зводиться до спорудження печі й каміна. Площа таких будинків рідко перевищує 50 м2.

Котеджі розраховані на сезонне проживання, але з можливістю-експлуатації в зимовий період. Стіни таких будинків виконують із колод діаметром до 240 мм, з огляду на зовнішню температуру до -25°С. Опалюють котеджі найчастіше виконують тими ж печами й камінами, але при потребі експлуатації більш раціонально водяне опалення з установкою автоматичних систем контролю за температурою. Котеджі звичайно постачають водою із шахтних колодязів, накачуючи її діафрагмовими насосами, а скидання стічних вод здійснюють у вигрібні ями. Загальна площа котеджу може досягати 100 м2 і більше. Удома для постійного проживання мають на увазі підтримка постійної температури в межах санітарних норм. Найчастіше сучасний будинок обладнають всіма зручностями із централізованим або місцевим гарячим водо- і газопостачанням. При відсутності постійного газопостачання будинок опалюють твердим або рідким паливом. конструкції, Що Обгороджують, розраховують на температуру до -40 С, але залежно від регіону цей розрахунок може мінятися. Стіни рубають із колод діаметром 300 - 350 мм із утеплювачем або без нього. Сучасні будинки для постійного проживання будують у два поверхи або з мансардою, а їхня загальна площа рідко буває нижче 150 м2, а в деяких випадках і того більше. Незалежно від обраного виду, будинку розрізняють по кількості поверхів. У приватному домобудівництві переважно застосовують одне- і двоповерхові будинки. Будівництво триповерхового будинку для однієї родини економічно невиправдано за наведеними раніше причинами. За певних умов під будинком будують підвал або цокольний поверх.

Одноповерхові будинки - найбільш прості. Кількість кімнат в одноповерховому будинку рідко перевищує 4, тому що при більшій кількості кімнат довгі або звивисті коридори ускладнюють взаємозв'язок приміщень. Збільшується периметр фундаментів і площа покрівлі. Крім того, для великого одноповерхового будинку важко підібрати колоди відповідної довжини, а архітектура таких будов найчастіше нагадує казармений тип. Двоповерхові будинки можуть бути з повною й неповною забудовою. Істотною перевагою двоповерхових будинків є їхня компактність, тому що при тому самому составі приміщень можна заощадити займану площу землі на 30 - 40% і, відповідно, скоротити довжина фундаментів. Цей архітектурно-будівельний прийом знижує собівартість будівництва, дозволяє організувати чіткий розподіл приміщень на денну й нічну зони, причому другий поверх експлуатують, як правило, у вечірній і нічний час. Часто для другого поверху виділяють горищний простір - так звані мансардні будинки, що несуть у собі основні ознаки одне- і двоповерхових будівель. Такі будинки економічно доцільні, тому що дозволяють із мінімальними витратами одержати дворівневе житло. Мансарди влаштовують як під ламаними, так і під двосхилими дахами. Однак кількість архітектурних варіантів у мансардних будинках значно менше, ніж у двоповерхові.

Від правильної організації функціонально-просторової структури будинку залежить зручність проживання в ньому, тому до проектування варто підходити всебічно. Відмінність індивідуального будинку від міської квартири укладено в наявності двох окремих зон: жилою й господарської, які за умовами гігієни повинні бути розділені між собою. Однак зручність проживання диктує умова, при якому між жилою й господарською зоною повинна бути забезпечена взаємозв'язок. Задоволення цих суперечливих вимог є запорукою грамотного проектування будинку й організації його внутрішнього простору. Приклади організації внутрішнього простору одноквартирного житлового будинку показані на малюнку нижче.

Житлову зону умовно ділять на денну й нічну. В одноповерхових будинках цей поділ є досить умовним, але у дворівневому житлі звідбувається довільно. Дійсно, звичайно у двоповерховому або мансардному будинку зона нічного перебування розташована на другому поверсі й у денний час її відвідують рідко або взагалі не відвідують. Там, як правило, розміщають спальні, дитячі кімнати й гардеробні. При високому рівні комфорту в нічній зоні обов'язково душові кімнати й туалет. До нічної зони звичайно примикають балкони, що служать для відпочинку у вечірній час. У денній зоні звичайно влаштовують хол, спільну кімнату, кухню й приміщення для прийняття їжі. Тут же дублюють гігієнічні приміщення (ванні й туалети), до житлової зони примикають веранди або тераси, які в теплу пору року служать місцем відпочинку, розваг, занять рукоділлям і навіть місцем для прийому їжі й гостей. Однак, якщо в родині є інваліди або люди літнього віку, то для них нічну зону влаштовують у межах першого поверху. Кімнату для гостей (гувернантки) можна влаштовувати як у денний, так і в нічній зоні залежно від розмірів будинку і його внутрішнього планування.